Як не стати жертвою булінгу

 

https://docs.google.com/presentation/d/1uth6M76VWygbVTyN1Rmi91hSW-d2MCNXrcsodxhDb0E/edit?usp=sharing

Новинка від «Еспресо. Вибір читачів – 2021»

Поспішаємо поділитися з вами, наші улюблені читайлики, радісною подією. До нашої бібліотеки нещодавно надійшла надзвичайно захоплююча       книжечка-новиночка «Загублені в таборі», яка є однією з трьох книжок-фіналісток у номінації «Література для дітей» книжкової премії «Еспресо. Вибір читачів - 2021». 

Авторкою цієї пригодницької повісті є українська дитяча письменниця, літературна редакторка  Настя Музиченко.

Народилась вона 1985 році у передмісті Києва. У 2013 разом із письменницею Тетяною Щербаченко започаткували проєкт «Барабука». Настя Музиченко дуже полюбляє спілкуватися з читачиками, спостерігати за малечою, яка бурмоче собі під ніс та пальчиком слідкує за літерами у книжці.

Вам цікаво дізнатися більше про героїв цієї книжки, тоді подивіться презентацію самої авторки за посиланням: 

https://www.facebook.com/NashFormat/videos/%D0%B2%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1%96-%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%83%D0%BB%D0%B8-%D0%B7-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%8E-%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B7%D0%B0%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%96-%D0%B2-%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%96/354732525747665/ 

Читайте яскраву пригодницьку повість та залишайте у коментарях свої відгуки!

Золотий голос Буковини

Пісня для мене – це все. 

Без пісні я не уявляю свого життя…

Назарій Яремчук

30 листопада 2021 року відомому співаку, Народному артисту України, світлій людині - Назарію Яремчуку виповнилося б 70 років, але його поміж нас нема вже 26 літ. В пам'ять про простого буковинського хлопця, який став гордістю країни, голосом української пісні, розповімо цікаві факти з його життя.

1. Назарій Яремчук спочатку навчався на географа.

Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Буковині. У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив - у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом «Смерічки», він зміг вступити до університету.

Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе - він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.

 «Пісня для мене - це все, - говорив Назарій. - Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя».

2. Назарій був четвертою дитиною у сім'ї. Коли він народився, його батькові виповнилося вже 64 роки. Назарій  мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

3. Зведений брат Назарія, старший за нього на 27 років, жив у Канаді, а похований на Буковині.

У 1991-1993 роках Назарій Яремчук їздив із концертами за кордон, зокрема в Канаду, США, Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав - цю сімейну таємницю протягом десятиліть воліли не розголошувати. У батька Назарія був син від першого шлюбу - Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший за майбутнього співака. У 40-х роках, коли на Буковині діяли угрупування ОУН, Дмитро пристав до ОУН-мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років. Знамениту пісню «Лелека з України» Назарій присвятив Дмитру й усім українським емігрантам.

Дмитро заповідав після своєї смерті перевезти його прах на Батьківщину, тож поховано його було у рідному селі на Буковині.

4. Назарій - батько трьох дітей, які продовжили його пісенний шлях.

Назарій Яремчук - батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА «Смерічка». Як згадувала Олена, «ми зустрілися очима і...все. Це було кохання з першого погляду...». У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий - Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався в Чернівцях.

Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія - Марічкою.

Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.

5. Під час перших гастролей «Смерічка» давала щодня по три концерти «на живо».

 «На початках ядро «Смерічки» складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури, - згадує співачка Марія Ісак. Згодом Левко Дутківський взяв у «Смерічку» Назарія. Той був простим у спілкуванні, дуже добрим за характером. Ми всі заглядалися на нього, він був виточений, нічого зайвого, вродливий і гарний, наче лялька. Але Назар не звертав уваги на дівчат, був відданий музиці», - каже Ісак. Вона впевнена, що успіху “Смерічка” сягнула завдяки саме Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу.

 «Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан». Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Пригадую незабутні перші гастролі, по три концерти в день, і все «на живо» (хто тоді знав, що таке фонограма?). Ми не перебирали - чи це сільський клуб, чи районний БК, чи престижний обласний зал. Якщо сказати, що були постійні аншлаги, - це означає нічого не сказати. Люди плакали, бо не вміщали зали всіх бажаючих. Як шкода, що всього цього не зафіксовано на плівку. Яким би це було уроком для нинішнього покоління». А після фільму «Червона рута» (1971 рік) «Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, солісти ансамблю - улюбленцями народу».

6. Що сталося після того, як Брежнєв потиснув руку Дутковському.

 «Національний колорит ансамблю, його український дух лякали тодішніх ідеологічних керівників, вони шукали зручної нагоди, аби розправитися з ним. Інколи це робилося через ЗМІ. На замовлення готувалися тенденційні публікації, в яких музикантам і співакам гурту приписувалася відсутність професіоналізму, чіплявся ярлик аматорства, - розповів чернівецький ветеран журналістики Василь Бабух. - Але, на щастя, в Україні знаходилися тямущі люди, які знали справжню ціну «Смерічки» й сміливо піднімали свій голос на її підтримку.

А після того, як сам Брежнєв потиснув руку Левку Дутковському та його колегам на очах української партеліти, ставлення до естрадних першопрохідців з Буковини відчутно змінилося на краще. Перед «Смерічкою» відкрилися гастрольні дороги, ніхто вже відверто не втручався в її репертуарну політику. Учасники ансамблю розумно скористалися цим сприятливим моментом».

Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні «Червона рута» В. Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси» Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72». У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів. Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси» - одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляв державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.

7. На похороні свого друга Володимира Івасюка Яремчук і Дутковський очолювали траурну процесію.

Завдяки знайомству Назарія з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора. Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар'єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.

8. Назарій неодноразово співав у Чорнобилі для ліквідаторів.

Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи».

9. «Дуже просимо впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо...».

Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.

Дарина Яремчук якось розповіла зворушливу історію, яка сталася в 1993 році. Зненацька випав великий сніг, затріщали морози. А в цей час Н. Яремчук, П. Дворський, О. Гавриш і ансамбль «Смерічка» виступали з концертами в карпатських селах Путильського та Верховинського районів. Якось перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: «Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви - вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Дуже любимо пісню «Батько і мати» у Вашому виконанні. Будемо пам'ятати Вашу доброту. Діти з пришкільного інтернату: Ромко, Женя, Таня, Володя, Сергій, Василь, Марія, Світланка, Марія, Василь, Іван та Олександр».

 «Звичайно, всіх цих дітей пропустили на концерт і посадили у першому ряді, - згадувала Дарина. - А за кулісами, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав своє босоноге дитинство і школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Ні! Кожен іде своєю стежкою у житті. Але у нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів, від болю за цей талановитий і бідний народ, частинкою якого був і він. То був, мабуть, найкращий його концерт».

10. Назарій, уже безнадійно хворий, продовжував виступати на сцені.

Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. 

30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.

Зі спогадів співака Павла Дворського: «Тоді протягом кількох місяців я разом з Володимиром Прокопиком та дуетом «Писанка» гастролював по США та Канаді, і мав бути там до середини липня. Але, очевидно, Бог підказав нам, що треба негайно їхати додому. Отож, 29 червня ми прилетіли з Нью-Йорка і застали Назарія ще живим. Це був останній день його життя. Наступного ранку він помер на моїх очах. Він був великим оптимістом. До останньої миті Назарій жив вірою, що поборе хворобу, і ми будемо співати для людей».

Пісні в чудовому виконанні Назарія Яремчука послухайте за посиланнями: 

https://www.youtube.com/watch?v=-MKseW6tYU4 – «Гай, зелений гай» (муз. О.Злотника, сл. Ю.Рибчинського)

https://www.youtube.com/watch?v=jRHd8SyXEck - «Стожари» (муз. П.Дворського, сл. В.Кудрявцева)

27 листопада — День пам’яті жертв Голодомору

Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів. У ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 роках. Наймасштабніший із них був у 1932 – 1933 роках. Саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Жертвами цього Голодомору в Україні стали щонайменше 3,9 мільйона людей.

Нині серед живих залишились надзвичайно мало тих, хто пережив Голодомор 1932 – 1933 років та й голод 1946 – 1947 років. До того ж, вони, як і всі люди старшого віку, є особливо вразливими до коронавірусу. І потребують уваги рідних і близьких. Тож нехай День пам’яті жертв Голодоморів стане і додатковою можливістю приділити увагу та надати підтримку тим, хто сьогодні потребує нашого піклування. Їхні спогади, їхні світлини, пам’ятки минулого, що вони зберігають, зміцнюють пам’ять роду і національну пам’ять. Наше завдання зберегти і передати цю пам’ять наступним поколінням, зберегти історію живою.

Традицію вшановувати жертв Голодомору засвіченою у вікні свічкою започаткував американський історик Джеймс Мейс, який у 1986‒1987 роках очолював Комісію Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду. Слова історика нині можна прочитати на стіні Зали пам’яті музею: «Україна належить до тих країн, які у своєму підтоталітарному минулому пережили одну з найбільших трагедій в історії цивілізації — геноцид».

27 листопада о 16:00 запали свічку пам’яті

й у своєму вікні!

Хлопчик має довгий ніс, всім веселощі приніс!

    Уявляєш, читайлику, казцi про допитливого непосидючого дерев'яного хлопчиська Пiноккiо виповнилось 140 рокiв! А саме сьогоднi, 24 листопада, тiльки 195 рокiв тому, народився автор знаменитого твору - iталійський письменник Карло Коллоді. Неймовірні пригоди про довгоносого бешкетника друкувалися з номера в номер тижневика "Дитяча газета" під назвою "Історія маріонетки". А окремою книжкою пригоди Пiноккiо вийшли у 1883 роцi. I з того часу почалася свiтова слава найвiдомiшої ляльки.

    Найбільшу шану   казковому хлопчику віддають у Тоскані,  там навiть відкрито парк Піноккіо.  

    На одному з пам'ятників  літературному герою  викарбовано: "Безсмертному Піноккіо - вдячні читачі від чотирьох до сімдесяти років".

 Якщо ти ще не читав книгу "Пригоди Піноккіо", пропонуємо тобі подивитись фільм "Піноккіо"  за посиланням: https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://uakino.club/filmi/11129-pnokko.html&ved=2ahUKEwiOyJfUyq70AhXyh4sKHT6IBisQFnoECB8QAQ&usg=AOvVaw2gJch-fZKfTUtQFPdiroDo

    Мультфільм "Піноккіо" можна подивитись за посиланням: https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=https://uakino.club/cartoon/features/1621-pnokko.html&ved=2ahUKEwijoOW2za70AhUIyosKHfDwAukQFnoECBQQAQ&usg=AOvVaw1I8FWJUCayR4xO0310eScD

    А тепер перевір себе - зіграй в онлайн-гру за книгою "Пригоди Піноккіо".

https://docs.google.com/presentation/d/1B24bcdBxmQBk36dNcnx1nrquo5jlF9JaWfhi4B72XqQ/edit?usp=sharing

Творча чудасія «Ґудзик і К^о»

Привіт, друзі! З вами знову арт-майстерня «Веселі ідейки». Сьогодні запрошую вас до творчої чудасії «Ґудзик і ».

 Спочатку трішки історії. Як гадаєте, коли з’явились ґудзики? Археологи стверджують, що найдавнішими слід вважати ґудзики, виявлені при розкопках в долині Інду. Вони датуються III тисячоліттям до н. е. Уявляєте, скільки пройшло часу…

Досить дивно, але це факт, що спочатку ґудзики стали популярні у чоловіків, а жінки ще довгий час продовжували користуватися шпильками і булавками.

Спочатку ґудзики буквально «кричали» про високий статус власника. Тому дозволити собі таку деталь костюма, як ґудзик, міг далеко не кожен. Ґудзики виготовляли з благородних металів і часто прикрашали дорогоцінним камінням. Вони виготовлювались з золота, срібла зі вставками з бірюзи, перлів, коралів, а також зі слонової кістки, символізуючи достаток і високе положення в суспільстві. Їх передавали у спадок, включали до складу приданого.

⠀Всього сто років тому в Англії існував такий кумедний звичай: дівчатка з дитинства починали збирати найкрасивіші ґудзики. Коли вони дорослішали, а кількість ґудзиків дорівнювало 999, наступав той день, коли дівчата повинні були зустріти свого судженого.

І це не уся історія ґудзиків, а тільки частина. Якщо хочеш дізнатися більше, переходь за посиланням:

https://www.facebook.com/285981522073858/videos/249821665967730

У сучасній моді ґудзики використовується за прямим призначенням – пришивання до одягу, а також для веселих поробок.

Цікаві ідеї дитячих поробок дивись за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=ypoo5GX0G4I

До вашої уваги книжки, які допоможуть у творчості. Це так чудово, яскраво і просто робити щось власноруч!