Стали відомі лауреати Шевченківської премії 2018-го року.

Стали відомі лауреати Шевченківської премії 2018-го року.
Їх імена назвав на своїй сторінці у Фейсбуці член комітету премії Ростислав Семків. В категорії “Література” перемогу отримала письменниця, поетка та художниця Емма Андієвська за книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи».
В публіцистиці переміг Сергій Плохій за «Браму Європи». Він професор української історії та директор Українського наукового інституту у Гарварді.
За музичне мистецтво лауреатом стала Вікторія Польова, композиторка хорової симфонії на канонічні тексти «Світлі піснеспіви».
У візуальному мистецтві переміг проект “Загублений рай” Павла Макова, художника і члена Королівського товариства живописців та графіків Великої Британії.
Володимир Тихий, Ярослав Пілунський, Сергій Стеценко та Юрій Грузінов стали лауреатами за кіномистецтво в циклі історико-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності.
Наразі, переможця не визначили лише у категорії «Театр», а список лауреатів відправили на підпис Президенту.

Емма Андієвська народилася у 19 березня 1931 році у місті Сталіно (Донецьк). З дитинства Андієвська мала феноменальну пам’ять і вже в 9—10 років читала найвідоміші твори світової літератури. На початку війни батька Емми було безпідставно розстріляно радянською владою, і вона з матірю у 1943 році виїхали до Берліна на Захід. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Наприкінці 1949 року родина переїхала до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська брала уроки оперного співу. У 1955–1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 році закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія та переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету. У 1959 році Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 році отримати американське громадянство. Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963 рр., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода». У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка. Емма Андієвська є також авторкою короткої прози — збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962). Емма Андрієвська автор таких романів: «Герострати» (1971) «Роман про добру людину» (1973) «Роман про людське призначення» (1982) «Лабіринт» (не завершений, фрагменти опубліковано в 1988 році)