МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ СВІТ - БЕЗ НАСИЛЬСТВА!

Насильство існує. У цифрах, розмовах, переказах з емоційно-оцінним накипом. Ми знаємо  про проблему, але не завжди хочемо зазирати в її суть. Здається, що все ж так просто: вдарили – тікай. Але насилля – це історія не лише про синці й подряпини, а й про психологічну травму, знецінення, токсичну залежність від іншої людини, осуд…

Насильство ніколи не минає безслідно. Для жертви. Кривднику воно часто сходить з рук. Є поняття «сама винна», відповідно до якого жертва перестає бути жертвою. Вона стає провокатором, співучасником злочину й об’єктом публічних обговорень. 

Людина, яка пережила насилля, втрачає сенс життя як такий. Тому саме підтримка без осуду й постійного обговорення того, що сталося, – найкращі ліки для одужання.

Якщо ви знаєте когось, хто потерпає від насильства, помічайте, втручайтеся, рятуйте. Стосунки – приватна справа двох людей, але насилля – ні!

Мій улюблений світ -

Без насильства.

Без жорстокості, болю, зла.

Тут народом складена пісня

Містить тільки хороші слова.

Мій улюблений світ -

Без насильства,

Де немає страждання й війни,

Де розквітла калина барвиста

І пісень не почуєш сумних.

Мій улюблений світ - це не казка,

А реально щасливе життя,

Бо звільнивши наш світ від насильства,

Можна сміло іти в майбуття.

І коли на теренах країни

Без страждань заживе кожне місто,

Скажуть люди всієї країни:

Україна— це світ без насильства.

                        Ірина Супрун

Рекомендації-лайфхаки для батьків «Як говорити з дітьми про насильство» дивіться за посиланням:

https://nus.org.ua/articles/yak-govoryty-z-ditmy-pro-nasylstvo-lajfhaky/

 Проти насильства в сім'ї мультанімація 2010

https://www.youtube.com/watch?v=aGT74hB7wQ4&ab_channel=TNPUUniversity 

СВЯТО КОЛЬОРІВ

                                          Ми — веселі олівці,

Наче сонця промінці.

По папері помандруєм,

                       Все, що схочеш, намалюєм.

Сьогодні, 16 березня, відзначається День кольорових олівців. Скільки радощів принесли ці неймовірні дерев’яні палички мільйонам дітей і дорослих по всьому світу! Важко уявити, скільки цікавих персонажів та історій народилися за допомогою кольорових олівців.

Історія їх виникнення майже казкова. Після бурі англійські пастухи знайшли в землі темну масу. Вони помітили, що ця речовина залишає сліди на предметах. Згодом з графіту, так назвали цю масу, стали робити тонкі палички з гострими кінцями, які використовували для малювання. Так у 16 сторіччі почалася історія сучасних графітних олівців. Кольорові олівці були винайдені в 1820 році, коли до графіту додали каолін і барвники.

Цікаві факти про олівці:

* олівці шестигранної форми почали виготовляти у 1851 році;

* існують також трикутні та овальні в перетині форми олівців; останні називаються столярними, адже вони надійно тримаються за вухом;

* олівцями можна користуватись під водою та при відсутності гравітації, тобто  в космосі;

* щороку у світі виробляється 14 мільйонів олівців;

* звичайним олівцем можна написати 45 000 слів.

Більш цікавинок про олівці дізнаєтесь з відео: https://www.youtube.com/watch?v=GQ4YnGRJFYU

та з книжок нашої виставки «Свято кольорів» у відділі мистецтв Центральної дитячої бібліотеки.

А яке свято олівців без творчості? Якщо хочете зробити веселу поробку, переходьте за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=LAl6ENbp32o

 Тож вітаємо усіх любителів яскравих кольорів з Днем кольорових олівців!

УКРАЇНСЬКИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ – ВЗІРЕЦЬ ПАТРІОТИЗМУ

Щороку 14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Пам'ятна дата встановлена Верховною Радою України у 2017 році, щоб вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету й територіальної цілісності нашої держави.

Дата 14 березня була обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.

Фотопроект історії війни Андрія Котлярчука «Добровольці. Доба героїв» присвячено ветеранам АТО. Фотозйомка здійснювалася на нульових кілометрах. Невипадково світлини відзняті на чорно-білу широку плівку. Використано тільки квадратний кадр. Сотні кілометрів уздовж тонкої лінії дотику, сотні вдумливих кадрів, сотні портретів бійців до та після бою. 

Ілюстративний ряд супроводжують сотні висловлювань, спогадів, спостережень учасників подій. Перша частина фотопроекту експонувалася у Верховній Раді України, а також демонструвалася у багатьох музеях різних міст України.

Наша держава зараз переживає найбільше випробування у своїй новітній історії – повномасштабну збройну боротьбу з російським агресором за власну незалежність і територіальну цілісність. І знову, як завжди у найважчі часи нашої історії, знайшлися відважні, які добровільно взяли до рук зброю і стали на захист своєї Батьківщини: хто прийшов до центрів комплектування та поповнив ряди Збройних Сил України; хто став до лав територіальної оборони; хто всіляко допомагає захисникам і готовий стати до їхніх лав завтра.

Наша готовність добровільно стати на захист України є вирішальною запорукою нашої перемоги!

ПІСНЯ, ЩО З’ЄДНАЛА УКРАЇНУ

10 березня в Україні відзначається День Державного Гімну. Саме в цей день 1862 року народився вірш «Ще не вмерла Україна». Подія ця сталася на вечірці на одній з київських квартир, коли група прогресивно настроєної молоді, взявши за основу польський гімн, створила за його зразком текст. В цьому взяли участь поети Микола Вербицький і Тадей Рильський, та найбільше  - Павло Чубинський, під чиїм іменем пісня стала поширюватися Україною.

Через рік вірш нелегально переправили з Києва на Галичину і надрукували в львівському журналі «Мета» разом з віршами Тараса Шевченка.

Музику до поетичних рядків написав західноукраїнський композитор і диригент Михайло  Вербицький – спершу для солоспіву, а згодом для хору.

Як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавали Іван Франко, Леся Українка, інші письменники й громадські діячі.

15 січня 1992 року на засіданні Президії Верховної Ради України було розглянуто питання про Державний гімн України і затверджено музичну редакцію гімну.

Гімн є однією з ознак суверенної держави поряд із прапором, гербом, державною мовою, столицею, грошовою одиницею, наявністю власного війська, Конституції.

Державний Гімн України як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, прийняття військової присяги, відкриття спортивних змагань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні. 

Зараз, коли нові герої воюють за територіальну цілісність нашої країни, гімн має особливе значення для всіх і є тою духовною ланкою, що єднає нас із попередніми поколіннями борців за свободу!

ЙОГО БЛАГОСЛОВИЛА ДОЛЯ СЛАВОЮ СВЯТОЮ

Про нашого Великого Кобзаря, Тараса Шевченка, написано тисячі статей, надруковано мільйони книжок.

Наш Великий Українець - безумовний лідер по кількості встановлених йому  пам’ятників: в Україні і в світі їх налічується мінімум 1100!

 Перший серед них – пам’ятник у Харкові (1897). Найвищий (7 метрів заввишки) встановлено у Ковелі (Волинь). Найоригінальніший  - у Римі: поет виглядає як античний філософ. Найбільше пам’ятників (500) знаходиться у Галичині.

Що стосується фільмів про його життя та екранізацій творів, тут набагато гірше: набереться лише два десятка кінострічок. До речі, за творами Вільяма Шекспіра – 850 екранізацій, Едгара По – більше 200, Джека Лондона – майже 120, а Марка Твена - 105.

Згадаємо стрічки, що виходили як присвята життю і творчості Т.Г. Шевченка:

1911 - «Катерина»

1926 - «Тарас Шевченко» Петра Чардиніна

1929 - «Злива» (за поемою «Гайдамаки») Івана Кавалерідзе

1933 - «Коліївщина» Івана Кавалерідзе

1936 - «Прометей» (за поемою «Кавказ») Івана Кавалерідзе

1937 - «Назар Стодоля» Георгія Тасіна

1951 - «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка 

1955 - «Назар Стодоля» Віктора Івченка

1959 - «Лілея» (фільм-балет за мотивами «Кобзаря»)

1964 - «Сон» Володимира Денисенка

1963 - «Наймичка» за мотивами опери Михайла Вериківського

1964 - «Сторінки життя»

1987 - «Капітанша» Бориса Квашньова

1992-1997 - «Тарас Шевченко. Заповіт» (серіал) Станіслава Клименка

1999 - «Поет і княжна» Станіслава Клименка

2019 – «Тарас. Повернення» Олександра Денисенка

2020 – «Безславні кріпаки» Романа Перфілʹєва

2020 – «Толока» Михайла Іллєнка 

Слава Шевченку!

Слава Україні!

КОРЮКІВКА: СТАТИСТИКА ПЕЧАЛІ ТА ПОДВИГУ

(до 80-х роковин Корюківської трагедії)

Корюківка, райцентр на Чернігівщині, 1943 рік. Символом звірств нацистів радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де було вбито 119 осіб. Знищення  6700 мешканців української Корюківки з ідеологічних причин не набуло розголосу.

За знищенням безневинних людей, виконуючи настанови Кремля, радянські партизани лише спостерігали…

      У ніч на 27 лютого 1943 року загін Олексія Федорова атакував гарнізон окупантів в Корюківці. Метою було визволення з в’язниці дітей одного з командирів  партизанських сил Феодосія Ступака. Акція була успішною: визволили і дітей, і інших ув’язнених, підірвали склади, майстерні. Ворог зазнав великих втрат.

Але 1 березня до Корюківки прибули каральні загони СС. Вони почали вбивати переляканих жителів. Розправа тривала до вечора 2 березня. Селище було спустошено, майже повністю згоріли 1390 будівель (вціліло лише 10)…

Чи можна було запобігти цій трагедії? Так. Протягом усієї каральної акції гітлерівців у лісах поблизу знаходились 5,5 тисяч партизан. Вони були досвідчені, добре озброєні. Люди Федорова чули постріли, автоматні черги, крики, плач, стогін і … нічого не робили. Бо не було команди. Наказів вищого керівництва на здійснення диверсій та знищення живої сили ворога було безліч, наказів про необхідність захищати мирне населення – жодного!

   

Наче Кремлю було вигідно, щоб відбувалось якомога більше звірств з боку німецької адміністрації. Наче населенню України потрібно було довести, що нацистський режим набагато жахливіший, ніж голодомор і репресії 30-х років.

19 березня Червона армія вступила до Корюківки, до чорного мертвого мовчазного українського містечка. Але зустрічати бійців було нікому…

Після війни Корюківську трагедію почали приховувати, бездіяльність партизанського загону Федорова – замовчувати. Жодним словом партизанський командир не обмовився про цю подію.

 

https://www.youtube.com/watch?v=XgN4-NsHhQ8&ab_channel=IvanKravchyshyn "1377 - СПАЛЕНІ ЗАЖИВО"

 

https://www.youtube.com/watch?v=c6LChoEzh70&ab_channel=%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B2 Корюківська трагедія. Історія очевидця Володимира Костюка

 

https://www.youtube.com/watch?v=rqOLb3TEpek&ab_channel=%D0%A1%D1%82%D1%83%D0%B4%D0%B8%D1%8F%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85%D0%A4%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%BE%D0%B2 Корюківська трагедія

 

 

 

 

РОМАНТИЧНІ МРІЇ ВІВАЛЬДІ

(до 345-річчя від дня народження А.Л.Вівальді)

4 березня 1678 року у Венеції народився славетний італійський композитор Антоніо Вівальді. Його батько Лучіо Вівальді був досить відомим музикантом. Саме він прищепив синові любов до музики і він же став його першим учителем.

            Точно не відомо, в якому віці Вівальді-молодший почав складати музику. Найбільш ранні з його творів, що збереглися до наших часів, були написані ним в тринадцять років.   

            У вересні 1703 року Антоніо став вчителем скрипки у сирітському притулку для дівчат при церкві Ла П’єта у Венеції. Вівальді тоді було лише 25 років.  Саме там протягом наступних тридцяти років він написав більшість своїх великих творів. Пізніше там же він зайняв місце диригента. Вівальді умів добре співати і крім музики викладав вокал.

Слава видатного оперного композитора швидко шириться не тільки в Венеції, а й в інших містах Італії та країнах Європи.

 Вівальді розпочав свою кар'єру як оперний композитор у  1713 році, написавши триактову оперу «Оттон на віллі».

У 1723 році всесвітньо відомі «Чотири пори року»  справили незабутнє враження на слухачів своєю шаленою пристрастю і новаторством.

Насолодитися романтичною музикою Вівальді можна за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=g1hEszuZ4lo  

На піку своєї кар'єри Вівальді отримав визнання від європейської знаті й королівської сім'ї. Серенада «Глорія та Ігоменей» була виконана у 1725 році у Венеції на святкуванні шлюбу Людовика XV. Наступного року було написано другу серенаду — «Святкова Сена», прем'єра якої відбулась у посольстві Франції на честь святкування народження французьких королівських принцес — Генрієтти та Луїзи Елізабет.

  Знаменитий при житті, на схилі віку Антоніо Вівальді був забутий публікою. Він помер самотнім у Відні 28 липня 1741 року, і лише через багато років до нього знову повернулася заслужена слава.

 

 

НАРКОМАНІЯ - НЕ ПРОСТО ЗГУБНА ЗВИЧКА

(1 березня — Міжнародний день боротьби з наркоманією і наркобізнесом) 

Дієго Марадона, Ліндсі Лохан, Чарлі Шин, Емі Уайнхаус, Міккі Рурк, Маколей Калкін, Джордж Майкл, Джеймс Бовен…

Цих талановитих, неординарних, багатих і зовсім бідних, популярних і забутих людей об’єднує не тільки слава, гроші та фанати. Спільним для цих і багатьох інших зірок музики, кіно, спорту, літератури є один зі страшних пороків сучасного світу – наркоманія.

Деяким  вдавалося поєднувати успіх з пагубною звичкою певний час; інші залишили цей світ; були й такі, які повністю вилікувались і почали жити яскравим повноцінним життям.

Як Джеймс Бовен, автор бестселера «Вуличний кіт на ім’я Боб» (2010). У життя вуличного музиканта, який лікувався від наркотичної залежності, увійшов маленький приятель – рудий кіт. З тієї самої миті ця пухнаста істота стала могутньою позитивною силою, що змінила життя Джеймса назавжди. Треба було тільки повірити в себе та в людей. Згодом вийшли ще дві книги - «Світ очима кота Боба» і «Подарунок від кота Боба». А в 2016 році на великі екрани вийшла екранізація першої частини — свою роль виконав сам кіт Боб.

«Боб врятував мені життя. Ось так просто. Він дав мені набагато більше, ніж просто дружнє спілкування. З ним я знайшов мету життя, якої мені не вистачало. Успіх, якого ми добилися завдяки нашим книгам і фільму, був дивом. Він познайомився з тисячами людей, торкнувся мільйонів життів. Ніколи не було такого кота, як він. І ніколи більше не буде», — написав Джеймс Бовен.

А ми додамо: життя дається нам лише один раз, тож нехай воно буде світлим, яскравим і довгим!