(до 375-річчя Битви під Корсунем)
Битва під Корсунем 26 травня 1648 року стала справжнім тріумфом української армії, військового таланту Богдана Хмельницького, відваги запорізьких козаків.
Після жахливої поразки 16 травня того ж року під Жовтими Водами поляки були дуже обережні і дозволяли собі лише дрібні герці і рідку перестрілку.
Напередодні битви козацьке і польське війська зайняли позиції на протилежних берегах річки Рось.
Ввечері, на думку коронного гетьмана Миколи Потоцького та його оточення, їм «всміхнулася вдача», бо зловили «бута» Микиту Галагана, який у козаків був перекладачем з татарської. Хто ж з поляків здогадався, що Хмельницький навмисно підіслав його до ворожого табору! Козацький шпигун під тортурами «зізнався»: в українському таборі зібралося багатотисячне військо козаків й татар. Ті цифри так настрахали польське командування, що у них виникла одна ідея – негайно відступати до Богуслава.
Саме на це й розраховував Хмельницький, тому що насправді українські сили налічували 5 тисяч козаків-піхотинців і півтори тисячі татарської кінноти з луками або зовсім без зброї. Перша хитрість вдалася! Що було потім? Хмельницький, впевнений, що перелякані поляки відступатимуть горбуватою місцевістю й лісом, наказав вірному Максиму Кривоносу перекопати темні лісові шляхи ровами, завалити їх деревами, не дати ворогу жодного шансу на порятунок.
Біля урочища Горіхова Діброва поляки остаточно опинилися у пастці між болотами та високими кручами. Вийти з глибокої балки було неможливо. Залишалося одне – зупинитись і оборонятись. Марними виявилися спроби розвернути артилерію, що застрягла в болоті. У скрутне становище потрапила й польська кіннота: кмітливі козаки скрізь порозкидали «зубці часнику» - залізні якірці, які вбивалися в копита і виводили коней з участі в бою.
За чотири (!) години польське військо було повністю розгромлене. Більшість солдатів загинула в бою, решта побігла в такому безладі, що завалила міст через річку Случ і втопилася у великій кількості. В полон потрапили 80 вельможних шляхтичів разом із гетьманами Потоцьким та Калиновським. З усієї 20-тисячної армії врятувалося лише 1,5 тисячі чоловік.
Наш Хмельницький знов довів усьому світові, що завдяки вмілому командуванню можна перемогти будь-яке вороже військо. Вирушали в похід поляки з надією на швидку перемогу, а зазнали нищівної поразки і втратили бойовий дух!
Попереду були нові бої і нові перемоги української зброї…
Немає коментарів:
Дописати коментар