«І все, що я писав, мені боліло…»

Я робив, що міг. Перетоплював те

мужицьке слово, яке мав біля себе,

аж пальці мені викручувались мені

з болю. І все, що я написав мені боліло.

В.Стефаник

Василь Стефаник увійшов в історію світової літератури як неперевершений майстер психологічної новели. Його називали «володарем дум селянських» і «поетом мужицької розпуки» за глибоке знання селянської душі й суворої правди життя.

Уміння спостерігати і глибоко переживати бачене й почуте надало творам В.Стефаника того болю, що гримів як музика Бетховена.

Він настільки переживав за народ, співчував його стражданням, що через голод на сході України та переслідування української інтелігенції, В.Стефаник відмовився від персональної пенсії, наданої йому урядом. А коли за сприянням А. Шептицького пенсію письменнику призначила Українська греко-католицька церква,  Стефаник розміняв її на дрібні монети та роздав жебракам з проханням молитись за убієнних голодом українців.

В Центральній дитячій бібліотеці оформлена виставка-портрет «І все, що я писав, мені боліло…», приурочена до 150-річчя від дня народження Василя Стефаника.