«Історії нескоренних»

Історія друга

Останній рубіж Сергія Колодія

Серпень 2014 року. Кіборги тримають оборону Донецького аеропорту. Саме сюди зайшла батальйонно-тактична група українських військових. Один із підрозділів цієї групи очолював Сергій Колодій (позивний «Рубіж»).

Вимогливий і справедливий, іноді жорсткий (так вимагав час), він міг вплинути на своїх підлеглих не тільки словом, а й ділом.

Бої за аеропорт Донецька були дуже важкі. Артилерія й міномети накривали наших хлопців, ворожі танки вели вогонь прямим наведенням. Сили були нерівні. Але там наші герої стояли за Україну на смерть. Для наших хлопців виникла смертельна загроза оточення й полону. Капітан Сергій Колодій не покинув своїх побратимів. Він зайняв місце водія БМП та висунувся на допомогу разом з санінструктором роти. Майже діставшись укриття, БМП зазнала прямого влучання і запалала. «Рубіж» залишився в охопленій вогнем машині. Його тіло змогли забрати лише через кілька днів під час короткого затишшя. Капітан Колодій загинув, не давши ворогу захопити в полон 20 українських військових.

 

6 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм він отримав Орден Богдана Хмельницького.

У 2016 році Сергій Колодій отримав звання Героя України (посмертно) й нагороджений орденом «Золота Зірка», який вручили його матері. У рідному селищі Пересічне, що на Харківщині, його ім’ям назвали вулицю і школу, в якій він навчався. На будівлі школи встановлено меморіальну дошку. Пам’ять Героя шанують і у виші, де він здобував військову освіту. На території Військового інституту танкових військ йому встановлено пам’ятник, а в музеї закладу є окрема експозиція, присвячена Сергію Колодію.

У нашому гімні є слова: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…». Скільки ж наших хлопців загинуло, щоб у нас з вами була свобода, була вільна Україна!

Слава Героям!